Олена Черниш

я вам тут недавно розповідала про свою віртуальну другу сторінку вконтакті. так смішно - мені пишуть:) тобто там же ж заповнена анкета, професія, зацікавлення, діяльність, все таке. так от в мене вже двоє людей питали, чи можна до мене звернутися (не палитиму контору щодо того, яка там зазначена професія, але нічого оригінального)), де і як зі мною можна зв"язатися питають) сторінка існує більше року. чомусь до цього не писали, а тут на тобі) ледь втрималась від того, щоб відповісти "так, до мене можна звернутися, але розумієте, яка штука... мене не існує"))) але оскільки сторінка створена для приборкування шизофренії я сама не знаю для чого, проте точно не для контактів із кимось, - просто проігнорувала повідомлення :)

скільки років існує мій жж - стільки років мені хочеться почати писати сюди щось насправді особисте бо треба ж це кудись подіти, йолкі-палкі, але щоразу в мене складається враження, що я збираюсь зробити щось непристойне) як із цим жити, бггггг? )))) 

у мене в "закладках" вконтакті близько тридцяти осіб. переважна більшість - люди з цікавою музикою, незнайомі, випадково знайдені, плейлисти яких я слухаю під настрій. ще кілька людей, які красиво малюють і я ходжу туди, мов до галереї живопису. є кілька людей, з різних міст, теж випадково знайдені, у яких за  даними анкети вгадується стовідсотково неймовірна особистість - я не пишу їм, не збираюсь з ними знайомитись чи листуватись, просто мені приємно точно знати, що такі люди існують:) я заходжу до них час від часу, вдесяте перечитую анкету, - і моя віра у небезнадійність людства й цивілізації зміцнюється :)

колись я знайшла сторінку дівчини, з останньої категорії, - тобто просто цікаву мені людину. вона мені дуже нагадала героїню книги. я почитала її блог, вивчила вконтактівську сторінку і остаточно впевнилась в тому, що вона насправді героїня якогось роману, ну я не можу пояснити, але отак. з часом я звикла час від часу перечитувати її блог і переглядати оновлення сторінки і уважно слідкувала за розвитком сюжету. сюжет там цікавий, багатолінійний і взагалі краса просто. ну, ніби дивишся якісний серіал чи книжку читаєш... а потім я абсолютно випадково, бо життя ж непередбачуване, опинилась в неї на роботі і навіть хвилин 5 з нею поспілкувалась. (звідки дізналась, що це вона - бо фоток багато вконтакті плюс розповіді про роботу збіглись до деталей. основне - фото, звісно). відчуття було скажено дивне. якби я на вулиці зустріла живу дюймовочку, чи раскольнікова, чи я не знаю, я б менше здивувалась :)

в мене є віртуал вконтакті, - просто сторінка з вигаданим ім"ям, ні для чого. я дуже давно її створила, там все ретельно заповнено - вигадана біографія ітд. ну, насправді ні для чого, просто колись було натхнення вигадати когось))) так от ми з тією вигаданою не в друзях одна в одної) а коли я сьогодні зайшла їй на сторінку просто помалювати від нема чого робити, мені повідомили, що я не маю права залишати записи на її стіні, згідно з її налаштуваннями приватності. ви розумієте? ))) я не маю права, бо в неї налаштування))) які я сама, звісно, й виставила, не подумавши) ну, я можу залогінитись і змінити налаштування, але не буду. так навіть цікавіше :) так що шизофренія - це цікаво й дуже захоплююче, любі мої))

коли недалеко від дому зустрічаєш місцевого божевільного напівбомжа, якого дуже боялась у молодшому шкільному віці, і перша думка, яка виникає "боже, як він постарішав...", а вже тільки потім "блін, знову цей божевільний, де він взявся", - тільки тоді розумієш, як швидко минає час :)

1. вкотре переконалась, що події, навіть найважливіші, нічого не змінюють. тобто суттєві зміни відбуваються до чи після, якось інакше, а не так шо "сталось - бабах - зміни". )) ну, я до того, що я сьогодні захистила червоний з сорому магістерський свій, типу як універ закінчила. і шо? і нічого :) спокійна як дохлий лев :) і нема жодного "аааа, я закінчила універ", бо нічого не змінилось.

2. була сьодні в хпі, дивилась і слухала прекрасну vero4ka . я так розумію, що дуже любити її вірші вважається поганим тоном, але я достатньо нахабна, щоб любити і її, і її вірші, і взагалі - і навіть не соромитись про це отак голосно писати.

3. пропозиції щодо роботи (фріланс) - редагування, виготовлення будь-яких текстів (навчальних, художніх, будь-яких), викладання укрмови/укр літ, переклад укр-рос, реферати/дипломи (будь-які філологія, культурологія, філософія), викладання східних танців, ворожіння на таро гигиги а чьо я серйозно, ваш варіант ))  - приймаються і вітаються

4. щось я собі не подобаюсь якось.. в житті такого не бувало))) а тут на тобі :)

спать пора, корочє.

попри будь-яке "був заснований...", "населення міста складає" і таке подібне, Херсон - це однозначно місто без історії. Тобто всі історії дійсні тут-і-зараз і відбуваються тут-і-зараз, хіба що приховані дещо, але здатні розгорнутися щомиті, розмотатися, як кіноплівка. Це така південна провінція - у найміфологічнішому розумінні понять "південний" і "провінція". Непристойно чиста і тиха відвертою повільною тишею - без жодних тобі підтекстів і прихованих небезпек, без подвійного дна, точніше - без жодного дна. хлопці у формі місцевого морського вчилища - хоч воно ясно, що вони звичайні собі чоловіки - носять форму й себе у цій формі так, що мимоволі соромишся джинсів і напівсвідомо намагаєшся згадати, де ти поділа свої білі мереживні рукавички, білу парасольку і капелюшок. о 22:00 по всьому місту вимикають воду. просто вимикають. от просто так, щодня. це дивує, але не дратує, бо виглядає досить природним, особливо ж в контексті. тут в принципі неможливе богемне або крайньою мірою напружене життя, будь-який текст може бути писаний тільки від руки, власний мобільний телефон шокує, а радянський міський телефонний апарат (з диском такий, червоний) - навпаки. ( це місто не тисне і не підкорює, але  )

1. думала про пафосні вітрини. тобто думала, що чим провінційніша за духом крамниця, тим пафосніша і "гучніша" там вітрина. всі ці блєстяшкі і подібне... навіть цілу теорію продумала (в одязі воно теж, до речі, щось схоже. чим більш "провінційна" (за духом, не географічно) жінка, тим більше на ній суперблискучого, яке між собою не поєднується і дуже "шумить" з точки зору кольорів і взагалі. ну, ви бачили, я думаю). ну, їду в автобусі, продумую теорію, замість "розница, опт" на вітрині читаю "розница, ёпт")) думаю, ого, ніфіга собі. потім дійшло, що то "опт", а не "ёпт". веселилась :)

2. вдруге за життя снилося, що я перетворилась на лисицю. прикольно :)

3. в місті однозначна весна. люди, які цілуються на прощання, завжди нагадують мені дітей на дні народження, які намагаються наїстися тортом. вже й додому час, і за руку тягнуть, а дитина тулить собі в рот величезні шматки - і таке щастя на обличчі, що не дай боже. ))))

4. коли я йду в метро по вагону, що рухається, я завжди уявляю себе матросом на палубі. ))

5. записую собі на диктофон улюблені вірші (не свої), потім ходжу і слухаю в плеєрі замість музики. дуже заспокоює. а ще є люди, голос яких я так люблю, що радо б слухала в плеєрі, як вони читають таблицю множення чи кажуть що завгодно. шкода, що ці люди не настільки мені близькі, щоб попросити їх начитати мені оце будь-що. подумають, що божевільна )) 

1. сьогодні в метро я підійшла до турнікету, дістала ключі, обрала "потрібний", піднесла його до отвору для жетонів... і довго злилась, чого це мене не пускає? )) потім багато думала :)

2. блін, якби ви знали, скільки в мене в компі, в моєму особлистому персональному компі, каталогів із назвами типу "вася", "ігор петрович", "сидоров", "оля р."...  так дивно і так смішно водночас створювати нові подібні. спочатку воно скромно висить у відведеному місці - на якихось бокових гілках дерева каталогів) але я вже бачу, як воно почне повзти ближче до кореня, - і потім буде великими літерами, потім попереду виросте дель не паркан зі знаків оклику... так який-небудь "коля" стане "!!!!КОЛЯ!!!!" - і це вже знак, що скоро бути йому видаленим) тобто він збільшувався, збільшувався, і скоро лусне :) а загалом папок, названих іменами, я нарахувала 17... і головне жодну не могла видалити - ну, аж дивляться на мене, ну, як живі) довелось переіменовувати, а лише потім вже видаляти. як дитина, чесслово :)

3. я майже магістр філології, але от є речі, які мені принципово не даються. наприклад, я завжди пишу "термінУ" (кого?чого?) замість "термінА". в мене це виправлено просто усюди! я нарешті додумалась, чого так. бо "термін" для мене - це не просто абстрактна назва, це взагалі речовина якась. я його так собі і уявляю - як речовину.. тому й "У" - піску, цукру, терміну ))))

4. коли я бачу дату виготовлення на якихось продуктах довготривалого зберігання - типу кави, консервів ітд. я завжди намагаюсь згадати, де я була і що робила в той момент. от в мене кава мелена, вчора куплена, а виготовлена 17.02.2009 о 17:39. десь я тоді була..хочеться собі-тій надіслати смску: "от ти біжиш тут вулицею, а десь зараз каву виготовляють, спеціально для тебе!" :)

5. щойно ходила по сайтах психологічних, одну штуку качала. так там рекламний баннер: "оригинальньій тренинг: деньги и секс". я ржунемогу. цьому тренінгу вже кілька тисяч років, блін. теж мені, оригнальний тренінг :)

коли я кажу "я тебе люблю" друзям, знайомим чи колегам, які цього не очікують в даній ситуації (а я можу вкладати будь-що у цю фразу, зазвичай з контексту зрозуміло), так от коли я кажу це неочікуване "люблю", мене не залишає відчуття, що я бавлюсь електрошокером. тобто небезпечно взагалі-то і соромно, дуже соромно, бо живі ж люди, але стриматись нереально :)

от бувають же такі люди - як сигарети супер-лайт. легкі-легкі. і так класно з ними - ти от палиш/спілкуєшся, дим пускаєш, руками вимахуєш. і тебе не напружить паління перед сніданком, вони не погіршать твій стан, якщо ти випив, не подразнюватимуть застуджене горло, не вплинуть на мігрень. ти можеш бути з ними кілька годин поспіль. але ввечері ти повертаєшся додому і береш важкі - і настає щастя, лише тоді настає щастя. так і з легкими людьми. потім повертаєшся, і тебе тягне до когось такого темного, важкого, гарячого і однозначно дуже шкідливого для здоров"я.. і настає.. ага :)

*
Когда я смотрю на ожидающих оценок запыхавшихся, ослепительных молодых фигуристов в блестящих костюмах и пожилых, спокойных, невзрачных тренеров рядом с ними, все время думаю, что так и выглядят в паре мои поступки и мой здравый смысл. Облажавшийся пацан в перьях и грустный умный дядька.

звідси: http://www.proza.ru/2005/05/16-131

всім читати!

1.  є людина, на сторінці якої вконтакті я проводжу часу ледь не стільки ж, скільки на власній. я уявлення не маю, що це за людина, і звідки, і хто. просто там є 400 аудіозаписів, 360 з яких мені дуже подобаються) я вважаю цього хлопця своїм загубленим братом, майже люблю його і постійно слухаю його музику. втім, я ніколи йому не напишу.

2. я люблю писати паперові листи і радо б це робила ледь не щодня. проте через наявність інету, це більше схоже на гру. а грати у те, що ти щиро любиш, буває важко.

3. коли я приходжу додому і мій пес починає гавкати з радощів, я кажу йому "та блін помовч!", потім граюсь із ним. коли він не гавкає, я кажу "ну, іди до мене", він починає гавкати, я кажу йому "та блін помовч!" і тоді починаю з ним гратися. мені щодня, щоразу за це "помовч" соромно.

4. є люди, яких постійно доводиться переконувати, що ти їх любиш. з часом я починаю повільно, але впевнено ненавидіти цих людей. і переконувати в любові доводиться не тільки їх, але й себе.

5. мені тут довелося днями побувати в гримерці, де гримувалися в тому числі й піджей-стриптизерки. у однієї з них в тумбочці були мильні бульбашки, роздруківки якихось вправ з англійської, які вона читала пошепки в перервах між виходами. це видовище настільки чіпляє, що нема слів. ( для довідки: я не сентиментальна.)

6. вкотре зі здивуванням констатувала, що відчуття щастя настає в мене в ситуаціях, де потрібні швидкі і впевнені дії і я точно розумію, що ніхто мені не допоможе, а я собі цілком допоможу сама. якщо я розумію, що допомагати я маю не просто собі, а собі і тільки-тільки собі, - щастя стає безапеляційним і абсолютним.

7. я почала розмовляти з таксистами, випадковими людьми в чергах і кафе, з сусідами в купе. раніше ніколи цього не робила, категорично морозилась. тепер на мені висить стільки чужих історій, що мені важко переконати себе, що я не була присутня, коли вони відбувались.

8. днями мені довелося стояти поруч з вже дорослою людиною, яка вперше побачила море. більш дурного виразу обличчя я не бачила давно і мені було важко перебороти внутрішню незручність. я спитала "ну як?" - і двічі виматюкала себе подумки за це питання. на спантеличене "ну, це як... ну, воно як..." мені все ж вистачило розуму сказати "не порівнюй, просто дивись". мені здається, що я винайшла найефективніший і єдино правильний педагогічний прийом щодо пізнання принципово нового - "не порівнюй, просто дивись".

9. днями до моєї знайомої в бібліотеці підійшла дівчинка і спитала "ви часом не олена черниш?" (для довідки: олена черниш - це я). знайома, звісно, сказала, що ні. для мене досі лишається загадкою, що це була за дівчинка і за яким принципом вона вирішила, що та знайома - це я. ми абсолютно зовні не схожі.

10. не люблю починати "з понеділка", "з першого числа". ще ненавиджу, коли в списках кругле число позицій. а ще я внутрішньо суперечлива ))))) всіх люблю. вибачте, що багато тексту :)

тільки не тре про гуманне поводження з тваринами. я думаю, вони навряд чи надто постраждали :)

значить так. я тут по-хамськи зараз буду напрошуватись на подарунки і привітання.
тобто це і пост ввічливості, у який можна скинути комент ввічливості, - то ясна річ. ))) 

але в мене до вас цього року прохання. не пишіть "з днем народження. вітаю" (хоча якщо хочете, то пишіть, мені приємно), а напишіть щось випадкове про мене - будь-що (тільки, будь ласка, НЕ "ой, ти така чудова"):
це може бути перша згадка, спільна історія типу "а пам"ятаєш, ми яблуко одне на двох на вокзалі жерли",  випадкова асоціація, щось шо про мене нагадує, щось шо не подобається, може бути випадкова цитата, невипадкова цитата.  будь-що :)

наснилося.

вчора мені снився бог кохання. він був високий здоровий дядька, років 35, блідий, в широких чорних штанях. він жив в печері, а я прийшла до нього в гості. сиділа на підлозі - і ми теревеніли. ще в нього були різнокольорові трубки. там всередині були голки - звичайні голки, тільки великі. і спусковий механізм в трубку вбудований. то він з цих трубок стріляв - типу купідон))) тренувався він, стріляючи в величезний шматок м"яса, привішений під стелю. і мені так гидко було, що бог кохання тренується, стріляючи в м"ясо. ну от... а потім ми щось говорили, і він каже: "от блін, колись я зроблю свій ідеальний постріл, а ніхто не оцінить і не помітить і взагалі". я: "ну як це? людина, в яку влучить твій ідеальний постріл, оцінить, бо в неї ж буде неземне надзвичайне кохання, це ж кохання, бла-бла-бла". він: "гагага, та ця людина здохне максимум за рік. тупо не витримає, а ти кажеш оцінить". тут мені вдруге так гидко стало. я: "а чому ти досі не зробив ідеального пострілу? чого тобі не вистачає?" він: "для ідеального пострілу мені не вистачає ідеальної мішені". я: "але ж ця людина загине. тобто ти шукаєш неземну, дивовижну, довершену істоту, щоб вбити її?" він: "ну, виходить, що так". я: "і ти після того бог кохання?!" він: "так, ти дуже правильно все розумієш.."

харківський тур всеукраїнського поетичного фестивалю
за підтримки мбф «смолоскип» та арт-кафе «агата»

п’ятниця, 13-те (березня)
реєстрація
з 16.00
початок виступів
о 16.30

арт-кафе АГАТА
вул. Революції, 11

______________________________________________________________

мої плани із цього приводу: 
ну, моє молоде вино вже було пам"ятного, ггггг, 2007 року, тому є сенс йти хіба глядачем. але оскільки  в мене в п"ятницю відбудеться день народження.... то зазделегідь усім молодим поетам - енергії і власного голосу. // нікого з потенційних учасників на святкування я не вкраду, так шо жоден молодий поет не постраждає // :)

*
Я багато років стежу за колообігом води у природі, -

за кровообігом води у природі.

Сьогодні вночі я остаточно упевнилась у тому, що я вода.

Мені снилось, що я чорна глибока швидка вода.

Мені снилось, що я південно-східна швидка вода.

Сьогодні вночі мені снилося, що у мені потонув чоловік.

Він був чорнявий і сильний, він ні в чому не завинив,

я навіть вперше його побачила.

Але він затонув, як монетка, -

ну, щоб двічі не повертатись,

щоб хіба вглибині десь перевертатися,

коли я уві сні повертаюсь із боку на бік.

 

А потому на ранок я вдруге упевнилась в тому, що я вода.

Я спустилась в метро і я стала підземна швидка вода.

Я ставала холодногірсько-заводська мертва іржава вода,

А потім – південно-вокзальна залізнична чужа вода.

І люди дивились на мене з острахом, бо в мені не бачили дна.

А я і сама не знаю, на якому кілометрі нижче за течією

у мені спливуть усі мої потопельники,

оживуть і вийдуть на берег

мовчазні і здорові

рідні мої потопельники.

 

А потому вже на поверхні

рівно між холодногірською церквою і  холодногірською тюрмою

мені в спину стріляв твій голос.

І я втретє упевнилась в тому, що я вода.

Він падав, як метеорит, як гарматне ядро, як великий церковний дзвін.

Так в мене падав твій голос,

що здійнялися хвилі, що я відчувала їх рух.

І за мить я встигла замерзнути, розтанути, випаруватись і закипіти,

І захлинутись собою,

Так захлинутись собою,

Аж так захлинутись собою,

що не обернутись на звук.

свого часу, мені років 17 було, мене розвела циганка. не на гроші, а на браслет золотий. але то був подарунок, і мені було скажено прикро, а найбільше ж було прикро, що мене як дитину ото загіпнотизували і обдурили і взагалі. тому на циганок, які підходять на вулиці питати "як пройти до бібліотеки", я маю великий гострий зуб)) 
чомусь підходять до мене вони часто (чи я ходжу десь не там?). власне, з тих часів я взагалі на них уваги не звертаю - роблю вигляд, що то не до мене звертаються, і йду повз мовчки й не дивлячись.
з годинку тому пішла я до магазину, причепилась до мене циганка. і от сьогодні в мене такий шкодний настрій весь день... ну, аж такий шкодний...  ну, я її послухала хвилини дві, а потім - я хз, як я до такого додумалась, - почала низьким шиплячим голосом, дивлячись їй в очі, перераховувати, ви не повірите, латинські відмінки, назви дієслівних форм латинські ітд. і все з такою емоцією, ммм... ))) коротше, я такого переляку на обличчі в людини не бачила, мабуть, ніколи) вона почала хреститись і втекла)) 
тепер я ще більш шкодна і цілком щаслива)) 
а ще кажуть, що "нафіг філологи латину вчать, вона ж не знадобиться.." гігігі)))

фото (с) Грайворонский В.Ю.

Перша харківська Школа Вогню, а також Театр Вогню Арканум (де я з недавніх часів числюсь) знаходяться тут: